Ми атомні заложники прогресу,

Вже в нас нема ні лісу, ні небес,

Так і живем, од стресу і до стресу,

Абетку смерті маємо – АЕС.

Ліна Костенко

Чорнобиль… Мертва зона … Сьогодні ці слова гірким болем відлунюються в наших серцях. Заростають деревами, кущами, травою опромінені села. Вони порожні, мертві. Поступово, тихо руйнуються хати. Разом з  ними руйнуються, зникають неповторні цінності поліської давнини.

Повернувшись у безлюдну зону, журавлі дивуються, чому не чути веселих дитячих голосів, чому тут немає життя…

Чорнобильська трагедія…

Ось уже 32 роки дзвони Чорнобиля стукають в наші серця. Біль не вщухає, тривога не покидає людей. Ще довго ми будемо відчувати на собі наслідки трагедії, ще довго чутимемо її дзвони.

Чорнобиль – не лише велика трагедія, а й символ безмежної мужності багатьох тисяч наших співвітчизників. Та з роками притупляється гострота пережитого. Приходять нові покоління, які дедалі менше знають про цю страшну катастрофу. Тим ціннішими є свідчення безпосередніх учасників подій.

До цієї дати 26 квітня в нашому навчальному закладі учнями 23 групи був проведений в кабінеті біології  урок-реквієм «Чорнобиль: гіркий спомин і вічний біль».

На цьому заході учні безпосередньо поспілкувалися з дитиною Чорнобиля, яка працює в нас майстром з виробничого навчання Романовською Людмилою Сергіївною. Розповідали вірші, зачитували прозу, дивились фрагменти з фільмів «За хвилину до вибуху», «Евакуація». Присутні хвилиною мовчання вшанували загиблих від радіаційного смерчу. Закінчився захід запалюванням свічки жертвам Чорнобиля.