Чорнобильський
вітер по душах мете,
Чорнобильський
пил на роки опадає,
Годинник
життя безупинно іде.
Лиш
пам’ять усе пам’ятає.
(Олена Матушек)
«26 квітня
1986 року. Чорною та гіркою увійшла ця дата в історію людства. На благодатній
землі українського Полісся, майже в центрі Європи, за 110 км. від столиці
України Києва, сталася аварія, яку обґрунтовано вважають найбільшою в світі
техногенною і екологічною катастрофою».
Ось уже 35 років дзвони Чорнобиля стукають в наші серця. .
Проходять роки після аварії на ЧАЕС. А біль не вщухає, тривога не покидає
людей, пов’язаних зі скорботним часом ядерного апокаліпсису. Чорнобильська біда
надовго залишиться в нашій пам’яті. Біль
не вщухає, тривога не покидає людей. Ще довго ми будемо відчувати на собі
наслідки трагедії , ще довго чутимемо її дзвони.
Чорнобиль – не лише велика трагедія, а й символ безмежної мужності
багатьох тисяч наших співвітчизників. Та з роками притупляється гострота
пережитого. Приходять нові покоління, які дедалі менше знають про цю страшну катастрофу.
Тим ціннішими є свідчення безпосередніх учасників подій.
До цієї дати
26 квітня у нашому ліцеї у зв’язку із
дистанційним навчанням був проведений онлайн урок – реквієм на тему
«Чорнобильські дзвони» на якому ми згадали тих, хто віддав своє життя,
здоров’я, ліквідуючи наслідки трагедії на четвертому енергоблоці ЧАЕС.
Немає коментарів:
Дописати коментар